Из воспоминаний Бориса Монкевича | Обретенная память

Из воспоминаний Бориса Монкевича

[Книга «Полковник Болбочан» Издательства Марка Мельника]

Наш 4-й Запорожский гетмана Богдана Хмельницкого пеший полк стоял в середине общего отрезка демаркационной линии. Штаб его находился в с. Александровка, а главные силы – в г. Ровеньки…

Демаркационная линия шла по реке Айдар, за которой тянулась нейтральная зона в 10 верст шириной. Налево от фронта находился 3-й Гайдамацкий пеший полк с одной батареей, а направо – 1-й Запорожский имени гетмана Дорошенко пеший полк. <…>

По информации штаба дивизии было известно, что полковник Болбочан со 2-м Запорожским полком еще 17 ноября взял власть в Харькове в свои руки и сейчас вызывает к себе конно-горную батарею Алмазова. Но Болбочан, захватив власть, первым делом обратил внимание на восточные и северные границы Украины, поэтому он не вызвал запорожцев для внутренней борьбы, но как некое надежное войско бросил их на оборону границ. А было известно, что немцы уже оставляют фронт, и обнажается тысячеверстная граница.

Богдановскому полку предписывалось идти на Валуйки для защиты магистрали Валуйки - Купянск.

Дорошенковский полк должен был ехать для защиты магистрали Харьков - Белгород.

Гайдамацкий полк, чьим командиром стал сотник Волох, должен был грузиться в Сватово и ехать на Попасную и Разъездную для обороны Донецкого бассейна от Добровольческой армии. Но самое тяжелое задание получил Богдановский полк. Чтобы добраться до Валуек, надо было пройти 130 верст по фронту.

Поход начался в тот же день. Как раз начались холода, люди мерзли. <…> Наконец, полк с обозами вступил в село Уразово, которое лежало в 12 верстах от Валуек. Здесь мы узнали, что город Валуйки, этот пограничный пункт, был уже оставлен немцами, и его теперь заняли большевики: об этом свидетельствовала масса беженцев, прибывших в Уразово. Немцы еще были на вокзале в Валуйках и вывозили свое военное имущество. В Валуйках стояла наша Харьковская пограничная бригада, собственно говоря, кадр этой бригады. Неожиданный захват города большевиками заставил ее уйти, оставив все свое имущество.

На полковом совещании было решено, что полк должен ночь отдохнуть, а на следующий день начнется общее наступление на город Валуйки, чтобы выбить оттуда большевиков и восстановить первоначальное положение. Полк состоял из более чем 600 человек, так что сам по себе он не имел большой силы, но благодаря упорству, отваге и тому, что состоял из добровольцев, он был изрядной опорной боевой единицей.

И действительно, на следующий день началось наступление на Валуйки. Пехота и две пулеметные команды выехали из Уразово поездом и выгрузились, не доезжая одной версты до Валуек. А вот конная сотня отправилась по грунтовой дороге. Большевики были уверены, что с уходом немцев никаких сил украинского правительства не осталось, и поэтому они не ожидали нашего наступления.

По имевшимся сведениям, Валуйки занял отряд Сахарова, бывшего каторжанина. У Валуек еще стоял последний немецкий эшелон, и немцы грузили свое имущество.

Наступление началось сначала на железнодорожный вокзал, который захватили с наскоку. С вокзала сразу начался внезапный набег на город. Большевики от неожиданности не оказали значительного сопротивления, и в течение одного часа горстка отважных богдановцев очистила город от большевиков.

К северу от Валуек начиналась наклонная гора, и каково было наше удивление, когда мы увидели, что весь горный склон был усеян тысячами бежавших москалей. Но москали сразу сориентировались, потому что теперь им стало видно как на ладони, что гнала их из города, собственно говоря, горстка казаков, и поэтому они начали противонаступление. Пушки, которые стояли на горе, открыли огонь по нашим рядам, а беглецы повернули назад и стали наступать на занятый нами город. Оборонять в таких условиях город было нецелесообразным и невозможным. Командир полка приказал нашим рядам отступить за вокзал, а затем к Уразово. <…>

Враг не остановился на Валуйках и начал наступление на Уразово.

К вечеру полк отошел к Уразово, где остались наши обозы и штаб полка, а ночью пришлось отступить на следующую станцию – Тополи. <…> На станции Тополи из Купянска пришла нам на помощь одна пушка на платформе с паровозом. Этой пушке мы очень обрадовались. Между тем, из штаба дивизии передали, что скоро пришлют нам пополнение из мобилизованных, а до того приказывали нам держаться.

На следующий день после ухода из Уразово в штаб полка заявился переговорщик большевиков. Был он обычный дядя, но чрезвычайно хитрый. Говорил он по-украински от имени украинских повстанцев, которые бежали в Россию из Украины во времена Гетмана.

– Мы повстанцы, – говорил он, – очень сожалеем, что нам пришлось вчера драться с вами, но мы не знали, что ваше войско – это отряды Петлюры.

– А вы знаете Петлюру? – спросил сотник Степан Лазуренко

– Я видел, как его люди обезоруживали Государственную стражу. Это, должно быть, наш человек, а мы вас посчитали за гетманское войско.

Между тем, переговорщик искоса поглядывал на наши погоны, которые были как униформа введены Гетманским правительством, и видно было, что он сам не верит своим словам.

– Так чего же наступаете на Украину, когда видите в нас своих людей? – спросил командир полка, сотник Лазуренко.

– Теперь мы прекратим свое наступление, ведь зачем нам драться со своими?

– В таком случае мы, – сказал сотник Лазуренко, – мы охотно прекратим вооруженную борьбу и останемся на наших нынешних позициях до распоряжения из центра. Но требуем и с вашей стороны прекратить наступательную операцию.

Переговорщик на это согласился и выразил надежду, что больше драться с нами они не будут. <…>

Между тем, пополнение для полка не приходило. Пришли первые сведения, что в Киев вступила Директория, <…>, немцы разоружаются, фронт обнажается… На следующий день немцы оставили Купянск, и оборона перешла полностью в наши руки. <…>

В Купянске большевики прислали нам по телеграфу приглашение на переговоры, на что сейчас же получили наше согласие. <…> Наши делегаты вернулись через два часа и привезли с собой акт перемирия, подписанный делегатами обеих сторон. В акте говорилось о том, что при непосредственном взаимопонимании между украинским правительством и правительством РСФСР всякие действия на нашем фронте прекращаются, причем определялась демаркационная зона. Но со стороны большевиков это был только подвох, потому что они той же ночью неожиданно начали наступление на наши неподготовленные позиции и заставили нас покинуть Купянск и станицу Двуречную. Многие казаки попали в плен.

Наш 4-ий Запорожський гетьмана Богдана Хмельницького піший полк стояв у середині загального відтинку демаркаційної лінії. Штаб його містився в с. Олександрівка, а головни сили – в м. Ровеньки…

Демаркаційна лінія йшла по річці Айдар, за котрою тягнулась нейтральна зона в 10 верст широка. Наліво від фронту був розташований 3-й Гайдамацький піший полк з одною батареєю, а направо – 1-й Запорожський імені гетьмана Дорошенка піший полк. <…>

З інформацї в штабі дивізії було відомо що полковник Болбочан з 2-м Запоріжським полком ще 17 листопада захопив владу в Харкові в свої руки і зараз викликає до себе кінно-горну батарею Алмазова. Але Болбочан, взявши владу в свої руки, першим ділом звернув увагу на східні і північні гряниці України, тому він не викликав запорожців для внутришньої боротьби, але як певне надійне військо кинув його для оборони гряниць. А було відомо що німці вже залишають фронт і оголюється тисячеверстна гряниця.

Богданівському полкові наказувалося йти на Валуйки для захисту магістралі Валуйки - Куп’янськ.

Дорошенківський полк мусив їхати для захисту магістралі Харків - Білгород.

Гайдамацький полк, якого командиром став сотник Волох, мав грузитись у Сватові і їхати на Попасну і Роз’їздну для оборони Донецького басейну від Добровольчої армії. Але найтяжче завдання одержав Богданівський полк. Щоби дістатись до Валуйок, треба було по фронту пройти 130 верст.

Розпочався похід тогож таки дня. Якраз почалися холода, люде мерзли. <…> Нарешті полк з обозами вступив до міста Уразово, яке лежало 12 верст від Валуйок. Тут ми довідались, що м. Валуйки, цей гряничний пункт, був уже залишений німцями і його тепер зайняли большевики, про це свідчила маса утікачів, які прибули до Уразово. Німці ще були на двірці в Валуйках і вивозили своє військове майно. У Валуйках стояла наша Харківська погранична бригада, а властиво, кадр цієї бригади. Несподіване захоплення міста большовиками примусило її втекти, залишаючи все своє майно.

На полковій нараді було вирішено, що ніч полк мусить відпочити, а на другий день розпочнеться загальний наступ на місто Валуйки, щоби вибити відтіля большевиків і встановити первісне положення. Склад полку виносив понад 600 чоловік, так що сам по собі він не виявляв великої сили, але завзятістю, відвагою і тим що складався з добровольців, він був неабиякою відпорною бойовою одиницею.

І дійсно, на другий день розпочався наступ на Валуйки. Піхота і дві кулеметні команди виїхали з Уразова потягом і вигрузились, не доїжджаючи однієї версти до Валуйок. Натомість кінна сотня вирушила грунтовним шляхом. Большевики були певні, що з відходом німців жодних сил український уряд немає, і тому вони не сподівалися нашого наступу.

По відомостях, Валуйки зайняв відділ Сахарова, бувшого каторжника. Коло Валуйок ще стояв останній німецький ешелон і німці грузили своє майно.

Наступ розпочався зпочатку на залізничний двірець, який захоплено з наскоку. З двірця одразу розпочався раптовий наскок на місто. Большевики з несподіванки виявили малий опір, і на протязі однієї години горстка відважних богданівців очистила місто від большевиків.

За Валуйками на північ починалися похила гора, і яке було наше здивовання. коли ми побачили, що цілий схіл гори був засіяний тисячами утікаючих москалів. Але москалі одразу зорієнтувались, бо тепер як на долоні їм стало видно що гнала їх з міста, властиво, горстка козаків, і тому вони розпочали протинаступ. Гармати, які стояли на горі, відкрили вогонь по наших лавах , а втікачі завернули назад і стали наступати на зайняте нами місто. Обороняти при таких умовах місто було недоцільним і неможливим. Командир полку дав наказ відтягнути наші лави за двірець, а потім на Уразово. <…>

Ворог не спинився на Валуйках, а розпочав наступ на Уразово.

На вечір полк відійшов на Уразово, де залишились наші обози і штаб полку, а вночі прийшлося відступити на слідуюючу ст.Тополі. <…> На ст. Тополі з Куп’янська прийшла нам до помочі одна гармата на платформі з паротягом. Цій гарматі ми страшенно обрадовались. Тим часом зі штабу дівізії передали що скоро пришлють нам поповнення з мобілізованих, а до того наказували якомога триматись.

На другий день після залишення Уразово до штабу полку зголосився парламентер від большевиків. Був це собі звичайний дядько, але надзвичайно хитрий. Говорив він по-українські від імені українських повстанців, які втікли до Росії з України під час гетьмана.

– Ми повстанці, – говорив він, – дуже жалкуємо що нам прийшлося вчора битись з вами, але ми не знали що ваше військо – це відділи Петлюри.

– А ви знаєте Петлюру? – запитався сотник Степан Лазуренко

– Я бачив як його люде обеззброювали Державну варту. Це мусить бути наш чоловік, а вас ми вважали за військо гетьманське.

Тим часом парламентер скоса поглядав на наші погони, які були яко уніформа запроваджені гетьманським урядом, і видно було, що він сам не вірить своїм словам.

– Так чого ж чи наступаєте на Україну, коли бачите в нас своїх людей? – запитався командир полку сотник Лазуренко.

– Тепер ми припинемо свій наступ, бо пощо нам битись зі своїми?

– У такому разі ми, – сказав сотник Лазуренко, – ми охоче припинемо збройну боротьбу і залишимося на наших теперішніх позиціях аж до розпорядження з центру. Але вимагаємо і з вашого боку припинення наступних операцій.

Парламентер на це погоджувався і висловив надію, що більше битись з нами вони не будуть. <…>

Тим часом поповнення для полку не приходило. Прийшли перші відомості, що в Київ вступила Директорія, <…>, німці обеззброюються, фронт оголюється… На другий день німці залишили Куп’янськ і оборона перейшла цілковито до наших рук. <…>

У Куп’янську большевики прислали нам по телеграфу запрошення на переговори, на що зараз одержали нашу згоду. <…> За дві години повернули наші делегати і привезли із собою акт замирення, підписаний делегатами обох сторін. В акті говорилось про те що, до безпосереднього порозуміння українського уряду з урядом РСФСР усякі акції на нашому фронті устають, при чому визначалася демаркаційна зона. Але з боку большевиків це був тільки підступ, бо вони тієї таки ж ночі несподівано повели наступ на наші неприготовані позиції і примусили нас залишити Куп’янськ і ст. Дворічну. Багато козаків попало в полон.